Дибяк Юрій Миколайович

Лікар – судинний хірург, флеболог, кандидат медичних наук, лікар вищої кваліфікаційної категорії, член всеукраїнської асоціації судинних та ендоваскулярних хірургів, член Європейської асоціації судинних хірургів.

В 2000 р., з відзнакою закінчив Івано-Франківську державну медичну академію.

В 2002 р., з відзнакою закінчив магістратуру на кафедрі загальної хірургії Івано-Франківського державного медичного університету.

2002-2005 рр., – навчання в аспірантурі на кафедрі загальної хірургії Івано-Франківського державного медичного університету.

2005 р. - захистив кандидатську дисертацію на тему: «Корекція мікрогемодинамічних і гемостазіологічних порушень в комплексному хірургічному лікуванні хворих із хронічною критичною ішемією нижніх кінцівок».

2006 -2012 рр. – асистент кафедри загальної хірургії Івано-Франківського національного медичного університету.

З 2012 р. – доцент кафедри загальної хірургії Івано-Франківського національного медичного університету.

Оринчак Віктор Андрійович

Кандидат медичних наук, доцент кафедри загальної та судинної хірургії Івано-Франківського національного медичного університету, лікар судинний хірург першої кваліфікаційної категорії, член асоціації судинних хірургів України, член Європейської асоціації судинних хірургів (ESVS).

З 2008 р. по теперішній час працює на посаді асистента, а пізніше доцента кафедри загальної та судинної хірургії Івано-Франківського національного медичного університету. 

Автор 34 наукових публікацій, 3 патентів на корисну модель. 

Учасник численних всеукраїнських та міжнародних конференцій, конгресів, майстер-класів.

Освіта та професійна діяльність:

2005 р. - закінчив з відзнакою Івано-Франківську державну медичну академію та здобув кваліфікацію лікаря;

2008 р. – закінчив інтернатуру в Івано-Франківському державному медичному університеті за спеціальністю “Хірургія”;

2008 р. – закінчив магістратуру з відзнакою та здобув кваліфікацію магістра медицини з фаху “Хірургія”;

2012 р. – присвоєно другу кваліфікаційну категорію за спеціальністю “Хірургія”;

2015 р. – пройшов спеціалізацію у Львівському національному медичному університеті імені Данила Галицького та отримав звання лікаря-спеціаліста за спеціальністю “Судинна хірургія”;

2016 р. – захистив кандидатську дисертацію у ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І.Я.Горбачевського» та отримав науковий ступінь кандидата медичних наук;

2017 р. – присвоєно першу кваліфікаційну категорію за спеціальністю “Хірургія”;

2018 р. – присвоєно першу кваліфікаційну категорію за спеціальністю “Судинна хірургія”;

2021 р. – пройшов стажування в Soteria AnaMija, Opole, Poland.

Криса Василь Михайлович

Професор, доктор медичних наук, судинний хірург вищої категорії.

Закінчив Івано-Франківський медичний інститут у 1974 році з відзнакою, у 1976 році - клінічну ординатуру по хірургії. Постійно працює в медичному інституті - тепер Національний медичний університет, поєднуючи викладацьку, наукову і лікувальну роботу.

1983 рік - захистив кандидатську дисертацію на тему "Методи захисту трансплантату тонкої кишки від ішемічного пошкодження".

1991 рік - отримав звання доцента кафедри загальної хірургії.

1991-1992 роки - стажування в клініці судинної хірургії медичного факультету Віденського університету (Австрія).

1992 рік - отримав вищу кваліфікаційну категорію судинного хірурга, яку регулярно підтверджує.

1996-1998 роки - навчання у докторантурі.

1998 рік - захистив докторську дисертацію на тему "Малоінвазивні методи лікування оклюзуючих захворювань артерій кінцівок".

2002 рік - отримав вчене звання професора, очолив кафедру екстреної і військової медицини з курсом нових медичних технологій.

З 2014 року - професор кафедри медицини катастроф та військової медицини.

Підготував 2 кандидати медичних наук.

Постійно впроваджує нові методики лікування судинних хворих.

1994 рік - вперше в Україні впровадив методику непрямого відновлення кровопостачання при облітеруючих захворюваннях артерій – комп’ютерно-томографічно керовану пункційну паравертебральну десимпатизацію.

2000 рік - хірургічне лікування складних порушень ритму серця.

2001 рік - хірургічна профілактика тромбоемболії легеневої артерії

2005 рік - клітинні технології лікування хронічних виразок.

2007 рік - лазерні технології лікування хронічних захворювань вен.

В даний час розробляє органозберігаючі методи лікування гнійно-некротичних процесів нижніх кінцівок на тлі цукрового діабету і облітеруючого атеросклерозу артерій кінцівок.

Учасник міжнародних медичних конгресів, конференцій, з’їздів.

•

2776 Вторинний прийом  лікаря-ангіолога 225.00

2777 Вторинний прийом доцента кафедри судинної хірургії 225.00

1308 Первинний прийом лікаря-ангіолога 315.00

3001 Повторний прийом 180.00

4207 Консультація лікаря-аніолога 225.00

4208 Призначення лікування лікаря-аніолога 135.00

3018 Естетична мікрофлебектомія м/а 4500.00

3021 Склерозування поверхневих вен 1170.00

4209 Кросектомія м/а 3600.00

3016 Оперативне лікування при артеріо-венозних норицях 7020.00

3015 Оперативне лікування при вроджених і набутих венозних дисплазіях 6030.00

4210 Ендовенозна лазерна абляція 10800.00

4211 Венектомія 12600.00

4212 Венектомія після рецидиву варикозної хвороби 16200.00

Лікарі-фахівці із судинної хірургії займаються діагностикою та лікуванням різноманітних гострих та хронічних, вроджених і набутих судинних захворювань. Таке лікування може включати, як консервативні (не операційні) методи, так і виконання оперативних втручань на судинах різних органів.

Якими хворобами займається судинний хірург.

Всі судинні захворювання умовно можна поділити на дві великі групи - це венозна та артеріальна патології. Венозні захворювання, серед яких переважає варикозна недуга – це патологічні стани, які найчастіше зустрічається серед всіх інших хвороб. Така висока поширеність обумовлює і велику кількість оперативних методів лікування, які на сьогодні, використовуються у таких пацієнтів, тому одним із завдань фахівця даної галузі, є вибір оптимального методу лікування, який буде визначатись, як особливостями захворювання, так і вашими бажаннями.

Іншою категорією пацієнтів судинного хірурга є люди із захворюванням артерій, переважно нижніх кінцівок, артерій кровопостачаючих мозок, рідше інших артерій організму. Ця когорта хворих набагато важча, а звуження і перекриття просвіту артерій, не тільки супроводжується зниженням якості життя, але й часто приводить до інвалідності і смерті. Це робить надзвичайно важливою ранню діагностику цих захворювань, і вчасне лікування, яке на початкових етапах обмежується призначенням певних препаратів і виконанням окремих рекомендацій.

Коли потрібно звернутись до лікаря?

Судинні захворювання мають неприємні симптоми, які часто знижують якість життя і поява яких, повинна вас насторожити. До прикладу, звичайний варикоз підшкірних вен, у більшості випадків, проявляється лише естетичним дефектом, набряками і втомлюваністю ніг. Атеросклероз артерій нижніх кінцівок викликає неможливість без болю проходити певну відстань - так звана, переміжна кульгавість. На перший погляд і один і другий приклади "несмертельні", і з ними можна миритись, але ні, тому, що це лише початкові прояви за якими дуже часто ідуть грізні ускладнення. Так, банальне варикозне розширення вен з часом може ускладнитись тромбофлебітом (формуванням тромбів у венах, які можуть відриватися та блокувати легеневі судини), виразками на ногах, кровотечами з вен, які становлять пряму небезпеку життю. Якщо говорити за атеросклероз артерій нижніх кінцівок, то в цій царині ситуація набагато гірша, адже кожен десятий пацієнт впродовж 5 років отримає передгангренозний стан, кожен п’ятий - перенесе інфаркт або інсульт. Все вищенаведене доводить серйозність проблеми судинних захворювань, яка може бути вирішена лише при вчасній фаховій діагностиці і лікуванні. Для цього лікувально-діагностичний центр "Медекс плюс" створив всі умови: діагностична апаратура експертного класу і команда фахівців-ангіологів вищої акредитаційної категорії.

Тому, шановні пацієнти, якщо Ви стикнулися з будь-якою судинною проблемою - не вагайтесь, звертайтесь до нас якнайшвидше і ми обов'язково допоможемо Вам її вирішити.

Що таке варикозна хвороба?

Варикозна хвороба або варикозне розширення вен - це захворювання, при якому розширюються поверхневі вени на ногах, збільшується діаметр просвіту, стоншуються венозні стінки. Відня ніби «роздуваються», звідси й назва: у перекладі з латини varix – це «здуття».

Розширення вен призводить до того, що порушується кровотік, клапани судин перестають правильно функціонувати. Через це виникає застій крові у венах, що призводить до серйозніших наслідків. У тому числі – тромбофлебіт підшкірних вен, тромбоз глибоких вен і трофічні виразки.

Варикозна хвороба – причини та групи ризику

Сьогодні існує безліч теорій виникнення варикозної хвороби нижніх кінцівок. Так, є думка, що головний фактор виникнення захворювання – генетична чи спадкова схильність.

Великий вплив мають вроджена слабкість судинної стінки, порушення синтезу колагену та еластину («каркаса» стінки), застій венозної крові, порушення функції ендотелію – «внутрішнього покриття» вени, лейкоцитарна агресія (патологічна реакція клітин імунітету на венозний стаз).

Важливим стає і гендерний аспект: жінки страждають на варикозну хворобу вен частіше через те, що певні гормони «розслаблюють» венозну стінку. Вагітність і пологи - пусковий механізм варикозної хвороби, що найбільш часто зустрічається. Саме у світлі останньої теорії жінки першими потрапляють у «групу ризику» за варикозом.Також підвищується ймовірність виникнення захворювання вен нижніх кінцівок, якщо ви:

• маєте зайву вагу;

• постійно надмірно «навантажуєте» ноги (робота сидячи, стоячи, фізично важка робота, силовий спорт);

• страждаєте запорами та хронічними хворобами дихальних шляхів.

Симптоми варикозної хвороби нижніх кінцівок

Варикозна хвороба ніг проявляється, як правило, у вигляді наступних симптомів:

• втома та набряклість ніг;

• почуття «розпірання» в ликах і гомілках;

• свербіж, печіння;

• поява судинних «зірочок».

Якщо на цьому етапі не звернутися за консультацією флеболога, симптоми стають очевиднішими: вени «вибухають» гронами, посилюються болі, виникають трофічні виразки.

Лікування варикозу

Ефективне лікування варикозного розширення вен можливе лише після якісної діагностики. На основі аналізу даних про стан пацієнта можуть бути показані різні види терапії.

Консервативне лікування хронічних захворювань вен – зазвичай це поєднання компресійного лікування з прийомом спеціальних препаратів.

Склеротерапія – безопераційна методика. У вену вводиться речовина, що змиває внутрішню вистилку вени - ендотелій, в результаті якої хвора вена «склейується» і кров у неї більше не надходить.

Ендовенозна лазерна облітерація/Ендовенозна лазерна коагуляція – малоінвазивний метод, один із видів термооблитерації, заснований на лазерному прогріванні хворої вени до зникнення в ній просвіту.Радіочастотна облітерація/Радіочастотна абляція – ще один вид термооблітерації, при якому просвіт вени зникає, хвора вена «вимикається» з кровотоку завдяки контактному прогріву від електрода.

Якщо варикозна хвороба перебуває на такій стадії, що ні консервативне лікування, ні малоінвазивні методики не підходять, потрібно хірургічне видалення вени – флебектомія.

Таким чином, флеболог повинен мати всі види діагностики та лікування варикозної хвороби, підбираючи конкретний метод (або поєднання методів) лікування під кожного пацієнта суворо індивідуально.

Що таке тромбофлебіт підшкірних вен?

Тромбофлебіт підшкірних вен нижніх кінцівок чи поверхневий тромбофлебіт – це захворювання, у якому у просвіті підшкірних вен з'являються тромби. Оскільки вени розташовані близько до шкіри, це супроводжується запаленням – почервонінням шкіри, болем, місцевим набряком.

По суті, тромбофлебіт підшкірної вени – це подвійне захворювання. Тому що, по-перше, запалюються самі венозні стіни. А по-друге, у вені утворюється кров'яний потік – тромб.

Поверхневий тромбофлебіт у переважній кількості випадків проявляється як гостре захворювання. Найчастіше тромбуються варикозно-трансформовані притоки великої (і/або малої) підшкірної вени, а також перфорантних вен.

Важливо! За відсутності лікування тромбоз поширюється і найбільшу (малу) підшкірну вену, і далі на глибокі вени.

Причини тромбофлебіту поверхневих вен

Причиною будь-якого тромбозу є поєднання трьох факторів:

зміна зміни вени (наприклад, варикозна трансформація) і, як наслідок, «завихрення» крові у просвіті судини;

"згущення" крові - схильність (спадкова або набута) до тромбозів;

пошкодження стінки вени (ін'єкція, травма тощо).

Основною та найчастішою причиною виникнення поверхневого тромбофлебіту вважається варикозна хвороба. Також найпоширенішими факторами ризику є:

• генетична схильність;

• вагітність та пологи;

• ожиріння, гіподинамія;

• ендокринні та онкологічні захворювання.Поверхневий тромбофлебіт: симптоми та прояви

На початкових стадіях поверхневий тромбофлебіт нижніх кінцівок може бути не дуже помітним у проявах. Легке почервоніння шкіри, печіння, несуттєвий набряк – на це багато пацієнтів просто не звертають уваги. Але клінічна картина змінюється дуже швидко, і ознаки тромбофлебіту поверхневих вен стають відчутними та дуже дискомфортними.

• поява «вузликів» та ущільнень у вені;

• набряк;

• гострий біль;

• місцеве підвищення;

• зміна кольору шкіри в ділянці запаленої вени.

Лікування поверхневого тромбофлебіту

Для лікування тромбофлебіту поверхневих вен використовуються різні методики та їх поєднання.

Найчастіше це може бути консервативне лікування:

• компресійна терапія – носіння компресійних панчох, спеціальне еластичне бинтування;

• прийом нестероїдних протизапальних та знеболювальних препаратів;

• місцево, у зоні запалення – холод;

• за показаннями – прийом препаратів, що «розріджують» кров.

Екстрене хірургічне лікування гострого тромбофлебіту підшкірних вен призначається, як правило, у випадках, коли тромбоз вражає не притоки, а безпосередньо велику чи малу підшкірні вени. Так, при висхідному тромбофлебіті великої або малої підшкірної вени тромбується безпосередньо ствол магістральної підшкірної вени. При поширенні тромбозу великої підшкірної вени на стегно тромбофлебіт вважається висхідним. Для малої підшкірної вени – це середня та верхня третина гомілки.У цьому випадку (за технічної можливості) застосовується або ендовенозна лазерна облітерація, або кросектомія - перев'язка великої (малої) підшкірної вени разом з її притоками.

Якщо висхідний тромбофлебіт вже призвів до проникнення тромбу в глибокі вени - це може спричинити виникнення легеневої емболії - відрив тромбу і закупорку легеневої артерії. Така ситуація виникає у разі поширення тромбозу з підшкірних вен у глибокі (м'язові) вени.

У цій ситуації (за технічної можливості) виконується видалення тромбу з глибоких вен і кросектомія – перев'язка підшкірної вени у гирла.

Тромбоз глибоких вен, поряд із тромбофлебітом підшкірних вен та тромбоемболією легеневих артерій поєднують у єдине поняття – венозні тромбоемболічні ускладнення (ВТЕО).

Венозний тромбоз – гостре захворювання, що характеризується утворенням тромбу у просвіті вени з більш менш вираженим запальним процесом і порушенням струму крові. Наявність запального компонента у зоні тромбозу визначає іншу назву цієї хвороби – тромбофлебіт.

Більшість флебологів, розуміючи умовність подібного поділу венозного тромбозу, користується терміном «тромбофлебіт» для позначення ураження підшкірних вен (при якому яскраво виражені симптоми запалення), а терміном «тромбоз», «тромбоз глибоких вен», «флеботромбоз» - для позначення .

Тромбоз глибоких вен (ТГВ) – захворювання, що негативно відбивається не тільки на системі венозного та лімфатичного повернення, але й погіршує функцію серцево-судинної системи загалом.

Якщо не робити активних дій до усунення даної патології, подальший перебіг патологічного процесу набуває стійкого, схильного до саморозвитку та незворотного характеру.

Захворювання не має характерної симптоматики і має безліч факторів ризику і пускових факторів, що вимагає додаткового залучення до уточнення його наявності і типу перебігу додаткових високоточних сучасних засобів інструментальної діагностики, основним з яких у сучасних клінічних умовах є метод ультразвукового ангіосканування з кольоровим картуванням.

За даними International Consensus Statement частота тромбозу глибоких вен у загальній популяції становить близько 160 випадків на 100 000 населення із частотою фатальної тромбоемболії легеневої артерії 60 на 100 000 населення.

У США щодо тромбозу глибоких вен щорічно госпіталізується приблизно 200 000 осіб. При цьому 1/3 посідає повторні тромбози. Серед мешканців Італії, які перебувають у найактивніше працездатному віці (від 20 до 55 років), тромбоз глибоких вен діагностується в межах 1%.

Венозні тромбози виникають у найрізноманітніших клінічних ситуаціях та ускладнюють перебіг багатьох захворювань. Частота розвитку післяопераційних тромбозів, за даними різних авторів, становить 20-59%.

Історія вивчення флеботромбозу

Вивчення флеботромбозу глибоких вен налічує понад 400 років.

Оклюзія магістральних вен як причина гангрени вперше була описана F.Hildanus в 1593 р. Перша згадка про ілеофеморальний флеботромбоз з'явилася в медичній літературі 300 років тому, вона була зроблена Mauriceau.

Поняття "тромбофлебіту" вперше ввів у медицину англійський хірург Джон Хантер (1728-1793), який багато оперував вогнепальні та інші поранення і відзначав частоту запальних процесів, що поєднуються з утворенням тромбів у венах.Інтерес до флеботромбозу глибоких вен значно зріс після створення теорії венозного тромбоемболізму видатним німецьким патологоанатомом Р.Вірховим. Розкриваючи в 1844 р. труп парубка, який раптово загинув після того, як у нього з'явилися болі в стегні, Вірхов виявив тромб у правій стегнової вені і скручений тромб у легеневій артерії. Після цього він ввів у медичну термінологію поняття «тромб» та «ембол». У 1845 році, виявивши в 18 випадках венозних тромбів з 76 аутопсій, в 11 випадках виявивши наявність тромбоемболії в легеневу артерію, він дійшов висновку, що тромби утворюються у венах і переносяться зі струмом крові в легеневу артерію. Їм же була сформульована класична тріада, яка, як і раніше, є найбільш повним відображенням ланок патогенезу локального судинного тромбоутворення.

Першою російськомовною монографією, присвяченої цій проблемі, була праця І.Ф. Клейна «Про тромбоз, емболію та їх хорремію», опублікований у 1863 році.

Незважаючи на те, що гострі глибокі флеботромбози у різних варіантах локалізації та клінічного перебігу суттєво між собою різняться, поєднує їх спільність основних етіопатогенетичних процесів. В основі уявлень про флеботромбози як нозологічну групу лежить класична тріада Вірхова.

Понад 150 років тому Рудольф Вірхов описав основні механізми внутрішньосудинного тромбоутворення. Його класична тріада включає гіперкоагуляцію, пошкодження стінок.

Симптоми тромбозу

До симптомів гострого флеботромбозу глибоких вен відносяться:

• набряк,

• біль, що розпирають,

• ціаноз кінцівки,

• розширення підшкірних вен,

• локальне підвищення шкірної температури,

• біль у процесі судинного пучка.

• Втім, місцева гіпертермія та біль походу більш характерні для поверхневих тромбофлебітів. Останні слід відносити швидше до факторів ризику розвитку тромбозів глибоких вен.

Класичні симтоми ТГВ:

• біль,

• болючість,

• набряклість,

• гіперемія,

• симптом Хомансу.

Діагностичні тести у пацієнтів із підозрою на ТГВ

• Оцінка клінічної ймовірності наявності ТГВ,

• Д-Дімер,

• Ультразвукове дослідження вен,

• МРТ-флебографія,

• МСКТ.

Лікування тромбозу

Завдання або цілі лікування, що проводиться, гранично конкретно сформульовані на сьогодні:

1. Зупинити поширення тромбозу.

2. Запобігти тромбоемболії легеневих артерій.

3. Не допустити прогресування набряку та запобігти венозній гангрені.

4. Відновити прохідність вен та функції клапанного апарату для того, щоб надалі уникнути розвитку посттромбофлебітичної хвороби.

5. Попередити рецидив тромбозу.

Умовно сучасні підходи до лікування пацієнтів із гострими флеботромбозами у басейні нижньої порожнистої вени можна розділити на три основні:

1. Консервативний.

2. Малоінвазивний.

3. Хірургічна агресія.

Консервативна терапія

До комплексу заходів цього підходу входять:

• рання активізація із застосуванням еластичної компресії,

• антикоагулянтна,

• неспецифічна протизапальна терапія,

• гемореологічна терапія,

• інтермітує пневмокомпресія.

При своєчасному застосуванні вищезазначених методів вдається відновити прохідність вен та мінімізувати прояви посттромботичної хвороби.

Малоінвазивні методи

На сьогоднішній день це найпоширеніша в клінічному застосуванні група методів, покликана вирішувати все з перерахованих вище завдань або цілей лікування хворих з глибокими флеботромбозами.

Тут необхідно виділити три підгрупи методів:

1. Встановлення кава-фільтрів та парціальна каваплікація.

2. Регіонарний та системний тромболізис.

3. Катетерна тромбекстракція та фармакомеханічна тромбектомія.